Спритна палиця

Дата: 01.08.2017, перегляди: 65
Спритна палиця

Кажуть, що найсмішніші анекдоти "народжуються"  із життя. Пере­кона­лася у цьому днями, ненароком ставши очеви­дицею однієї історії-казусу.

Вечірнє місто, тамуючи втому, доводило до фіналу останні робочі плани. Оповита сутінком ву­ли­ця тишком слід­­ку­вала за зако­ха­ними па­рами, що пог­лядом шу­­кали вільну лавочку під крис­латими деревами. А я поволі до­пива­ла чай, любую­чись квіт­кови­ми клумбами, які робили міс­то по-особли­вому літнім.

Ненароком пог­ляд привер­нув літній чоловік, котрий, опираючись на палицю, наче кудись поспішав. Спритна поміч­ниця поцокувала у такт кроків господаря і, здавалося, намагалася випередити їх. Враз вона раптово завер­шила свій крос і хвацько піднялась у повітря. Дала добря­чого штовхана  білому глечику із пишними сульфініями, що висів на електроопорі,  й…  бац… Горщик вислиз­нув зі зручного гніздечка та полетів...  Проте не додолу, а, наче баскетбольний м'яч, прямісінько у руки сивочолого гравця-перехожого. Глядачами такого емоційного "півфіналу", вочевидь,  були  порожнє кільце-держак з-під вазона і мій спогад (втім, хтозна, можливо, не лише мій!). Буквально за мить постать дідуся роз­чинилась у сутінках сусідньої вулиці разом із тро­феєм. А я ще довго не вірила побаченому. Бо ж хто міг при­пустити, якою спритною стає палиця у руках винахідливого ґазди.

Нині на місці трафунку висить інший, не менш пишний, глечик сульфіній. Дивлюсь  на нього і щоразу роздумую: котрий він за ліком? І чи, бува, не стане наступним "кубком" хвацького земляка…

 

Вікторія ВОЙТКО.