Він міг би стати ідеальним головою Верховної Ради

Дата: 03.01.2018, перегляди: 78
Він міг би стати ідеальним  головою Верховної Ради

Заходи на честь Героя України відбулися також у нашому місті і проходили традиційно на території районної поліклініки. Після покладання лампадок до пам'ятної дошки В. Чорноволу  декан Рогатинський УГКЦ, військовий капелан ЗСУ о. Д.Бігун відслужив поминальну панахиду. Відтак, перед присутніми виступили заступники голови РДА О. Канюка, міського голови М.Шинкар та заступник директора з виховної роботи Рогатинської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 М. Хариш. Учениця ЗОШ №2 О.Драган декламувала вірш "Чорноволу", а спогадами про спілкування з народним лідером поділилися заступник голови районної організації НРУ, депутат міськради О.Кінаш та член осередку НРУ с.Жовчів М.Бурка. А в неділю, 24 грудня, в день народження В'ячеслава Максимовича, у храмі Різдва Пресвятої Богородиці Рогатина відслужили панахиду за упокій душі громадського діяча та героїв, які загинули за Україну.

І хоч нині В'ячеслава Максимовича немає серед нас, втім його постать здається живішою за всіх живих. Досі промовисто, навіть пророче, промовляють його мудрі настанови, не згасає в душах українців зірка захоплення цією неординарною людиною. Тож "Голос Опілля" вирішив відродити кілька спогадів про визначного діяча, поспілкувавшись з нашим земляком зі Стратина - соратником В.Чорновола, депутатом Львівської облради І скликання Романом Лопушанським.

Романе Миколайовичу, якою була Ваша перша зустріч з В. Чорноволом, чим запам’яталася?

- Прозвучить дотепно, але вперше запам’ятався йому я. На засіданнях орг­комітету перед  першою сесією Львівської облради, до складу якого входив, намагався більше дізнатися про різні пропозиції, тож часто щось запитував. Мабуть, В’ячеславу Максимовичу це набридло (посміхається.- Авт.), тому покликав до себе, запитував, де працюю, відтак запросив працювати в облраду. Сказати, що це стало для мене несподіванкою, - мало сказати. До батька приходили родичі і говорили: "Миколо, що твій Ромко робить? Що з нами буде?". Різне траплялося, але все-таки я став депутатом, і, вважаю: єдині чесні вибори у нас проходили саме в березні 1990-го, жодному з моїх колег-депутатів не соромно за своє обрання. Що стосується Чорновола, то вважав його надзвичайно порядною лю­диною, яка вірила у щирість інших. Сказав би, навіть був трохи наївним у цьому сенсі, адже думав: якщо він щирий і відкритий, то його оточення теж… Заздрість та зелений змій - долар наробили біди. І нині роблять- в родині, сім’ї, серед людей тільки й чуєш про гроші.

А яким був В’ячеслав Максимович як політик?

- Політиком від Бога. На мою думку, він міг би стати ідеальним  головою Верховної Ради, коли б не відмовився від пропозиції Кравчука, адже умів залагодити будь-який конфлікт, а ще інтуїтивно випе­реджував час.

Варто також згадати про незалежну громадсько-політичну газету "Час-Time",  шеф-редактором якої був В.Чорновіл. Вона була одним з найпопулярніших націо­нально-демократичних видань України 1990-х.

Що слід запозичити сучасним по­літикам у нього?

- Чорновіл мав чудову інтуїцію і завжди був на два-три кроки попереду всіх. За Галицьку асамблею його критикують, втім досі вважаю цю ідею грандіозною. Крім того, володів авторитетом між людьми, був чудовим оратором, орієнтувався у будь-якій ситуації, не боявся визнавати своїх помилок. З ним було цікаво працювати, бо говорив правду в очі.

Можливо, пригадаєте кілька цікавих моментів за час Вашої роботи з Чор­новолом?

- Звісно. Оскільки завжди довго засиджу­валися на роботі, у спогадах залишилось чимало цікавого. Пам'ятаю, часто приносив з собою сушені яблука і коли писав доку­менти, любив їх смакувати. Якось прихо­дить В'ячеслав Максимович і запитує: "Романе, що в тебе так пахне?". "Снікерс",- кажу, простягаючи йому суш. Він тоді так сміявся…, насипав собі в тарілку і пригощав усіх "українським снікерсом".

Був ще один випадок, пов'я­заний з його дружиною, Атеною. Голова Чернівецької облради  В. Ковбас домовився з В'ячеславом Максимовичем про зустріч. Приїхав, а до нього в кабінет зайшла дружина і сидить там понад півго­дини. Тож я вирішив владнати ситуацію, подався туди, кажучи, що чекає гість. Чорновіл тоді посміхнувся і кивнув на дружину. А я "випалив": "До вас прийшла пані Атена не як до Чорновола-чоловіка, а як до голови обласної ради". І почув у відповідь: "Видиш, що я тобі говорив вдома". Звісно, жінка виглядала тоді ображеною, але згодом пригадувала наш казус, як добрий спогад. "Ви сказали те, що мали сказати", - мовила вдова мені, коли зустрі­лися біля могили її чоловіка.

Тоді Тарас пішов до регіонів, я  подивився в її очі: вони багато чого говорили. Там були і жаль, і біль, і розпач…

Про Рух за Чорновола досі говорять із захватом, що, на Вашу думку, пере­шкодило йому залишатися таким?

- Вважаю, що перехід цієї громадської організації до політичної партії став пос­пішним, бо Рух тільки набирав сили. Я принципово не пішов у партію. До цього в нас була вже одна, комуністична, яка, як би прикро не звучало, досі діє в підпіллі.

Рух тоді став тим містком, який вмів об’єднати дві України. "Рятуйте Україну, хлопці" - у той час справді так було, люди знали ціль і мету, вірили, що Україні бути і що такої думки дотримуються практично всі. Проте, думати і робити - різні речі. Бен­тежить факт, що ніхто не відповів за власні вчинки: хрести валили, церкви закривали - і нічого, навіть на посадах залишилися. Схоже бачимо й зараз - хто покаявся, що у "ре­гіонах" був, голосував за них? Казала мені одна жінка: "Вони то з партії повиходили, а чи партія вийшла з них, дуже сильно сумніваюся", її слова виявилися влучними. Шкодую також, що не виростили своїх бізнесменів-патріотів, можливо, було б по-інакшому.

Чи мала б Україна шанс стати іншою,  якби Чорновіл залишився живим?

- Важко сказати, бо історії поняття "якби" не притаманне. Нікому ні в 90-их, ні в 2004-му чи 2013 рр. навіть у голові не вклалося б, що у нас буде конфлікт з Росією. Хоча завдяки цьому ми стали народом… Єдине незро­зуміло, для чого все це затіяли?

Тепер нам слід усвідомити: Україна - це кожен із нас, бо якщо покласти руку на серце, то кому ми віримо, крім церкви й рідні, мабуть, нікому. Тому варто перестати чогось чекати від інших та діяти, знаходити порозуміння між собою, чого і хочу побажати українцям з нагоди Нового року та Різдва, а, зокрема, злагоди в родині, миру в Україні.

Спілкувалась Ольга ВЕРБ’ЯНА.